Україна, Дніпропетровська область,м.Дніпро,Амур-Нижньодніпровський район,вул.Каруни 69а
 
Головна


сторінка психолога

 

 

 

 

  

 Практичний психолог ДНЗ№45   

Збарах Галина Володимирівна    

 

 

 

Адаптацiя до школи

     Літо швидко минуло, і от настав вересень. З вікна лунає всім знайома пісня «...буквы разные писать тонким перышком в тетрадь учат в школе, учат в школе...», її перекрикує «сестренка Наташка теперь первоклашка», а вулицею стрункими рядами йдуть мами й тата, тримаючи за руки маленьких першокласників.
     У щасливих батьків першокласників вир почуттів і емоцій: радість, гордість, хвилювання, переживання, страх... «Як там буде, у школі? Як навчатиметься моя дитина? Чи все зможе вивчати? Чи не кривдитимуть її? Чи вона нікого не битиме? За яку парту посадять? Який урок стане улюбленим? Цікаво, чи коли-небудь вона навчиться красиво писати? А читати швидко?»
     І от куплено величезний букет квітів, у портфелі акуратно лежать нові зошити й підручники, олівці заточені, бантики зав'язані. Усе! У перший клас.
     І саме тоді ти розумієш, що букет, портфель і бантики — все це тільки зовнішня сторона. А є ще те, що всередині. Адже для дитини настає зовсім нове життя, дo якого їй доведеться пристосовуватися. Фахівці вважають, що перші місяці в школі — найскладніший час у житті багатьох учнів. Як зробити так, щоб дитина почувалася комфортно в нових умовах, як допомогти адаптуватися?
     Перші 2-3 тижні особливо важкі для дитини. І наслідком цього є головні болі, порушення сну, зниження апетиту тощо. Отже, дорогі друзі, варто бути особливо уважними до дитини в період адаптації.
     Якщо ви знаєте, що ваш малюк складно пристосовується до нових умов, то обов'язково візьміть відпустку на пару тижнів. Тоді й адаптація минатиме значно легше: ви зможете раніше забирати дитину після уроків, не залишаючи її у групі продовженого дня і матимете час поговорити з нею про те, що сьогодні було в школі. Спочатку вам доведеться робити з першокласником уроки, а це дуже важливо, адже навчити дитину самоорганізації просто необхідно.
     Якщо вам не потрібно поспішати на роботу, то ви зможете спочатку щодня спілкуватися із учителькою. Чому це важливо? По-перше, тому що вчителька, відчуваючи зацікавленість батьків, краще ставитиметься до дитини (факт перевірений). Та й розв'язати більшість проблем тоді вдасться по гарячих слідах, тобто швидко.
  
     Найперший день
      - Матусю, а сьогодні перше вересня?
      - Так, Настюшо!
      - Ура, а ти мене до школи вестимеш?
      - Ну, звісно!
      - А зі мною навчатимешся?
      - Ні. У школі діти самі навчаються, без мам і тат.
      - Ні... Я так не бажаю...
     Перший день буде зовсім коротким. Після урочистої лінійки малюків вишикує парами їхня перша вчителька, і вони вирушать до класу. Іноді першого дня відбувається екскурсія школою, щоб першачкам стало зрозуміло: ось їдальня, ось туалет, ось розташовується твій клас, а це — тс-с-с-с, кабінет директора.
     Перший урок — це знайомство: зі школою, із учителем — отаке захоплююче введення до Країни Знань. Усім дітям найчастіше це подобається, і вони не встигають засумувати за батьками. Заберіть дитину рано навіть якщо у вашій школі є група продовженого дня, нехай у свій перший шкільний день малюк повернеться додому відразу після тих двох-трьох уроків, якими для нього відкривається шкільне життя. Нових вражень і позитивних емоцій йому вистачить надовго. Про що потрібно запитати дитину в її перший шкільний день?
     Як звати твою вчительку?
     Як звати твого сусіда (сусідку) по парті?
     Що нового ти дізнався сьогодні в школі?
     Що тобі було незрозуміло? (Якщо зможете, то поясніть дитині самі, а якщо ні — не забудьте повідомити про це вчительку.)
     З ким зі своїх однокласників ти вже познайомився?  Які уроки у вас були? Чи було тобі цікаво?
     Попросіть дитину переказати стисло те, про що їй розповідали на уроці.
 
    Можливі проблеми першого дня
    Нам, дорослим, вони можуть видатися зовсім несерйозними, а от для дітей подібний «дріб'язок» можуть бути справжніми труднощами.
  • Дитина злякалася нової обстановки;
  • дитина не подружилася ні з ким у класі;
  • малюк не знайшов туалет.
    З усіма цими питаннями наступного дня ви обов'язково звернеться до вчительки й попросіть виправити ситуацію: туалет показати, школою поводити, з дітьми подружити (для цього навіть існують спеціальні ігри-дружилки).
     А от якщо:
  • дитина розплакалася в школі;
  • дитина запевняє, що завтра до школи не піде, й просить відвести її назад до дитячого садка;
  • дитина говорить, що їй не сподобалося на уроках, і бажає, щоб завтра були тільки перерви.
    Тоді потрібно втрутитися батькам. Розповідайте малюкові про школу, згадайте історії зі свого дитинства, які доведуть дитині, як у школі може бути весело й цікаво. Поговоріть і про те, що уроки — це чудово, на них можна дізнатися багато нового, навчитися всього того, що стане в пригоді в житті. Але якщо ситуація повторюватиметься щодня, обов'язково зверніться до вчителя й психолога.
  
     День другий
      - Щось мені в школі не подобається...
      - А чому не подобається?
      - А там немає на стінках картинок, як у садку. І на обід зелену цибулю не дали. І ще такої вантажівки немає, як у нас у групі. Давай завтра повернемося назад до садка.
     Отже, малюк починає потихеньку освоюватися в новому середовищі. Він уже запам'ятав імена декількох однокласників, учительки. Його розповіді «про життя в школі» стають зв'язнішими і поширенішими. Уже з'явилися перші зошити, щоденник. Для батьків це дуже зручно. Розглядайте зошити і читайте щоденник, адже це допоможе вам докладніше розпитати дитину.
  
     Перший тиждень
      - Матусю, а ти теж до школи ходила, як була маленькою?
      - Звісно, ходила.
      - Ти мала портфель?
      - Так, червоний такий.
      - А ти теж, як я, цукерки на уроці їла?
      - Було одного разу.
      - А вчителька сказала, що моя мама так ніколи б не зробила. І двійку мені поставила.
     Увесь перший тиждень вересня — це і є найперший етап адаптації. Дитина звикає до нових людей, нових правил, до обстановки. Вона поступово запам'ятовує, де розташована її парта, як дістатися класу або спортивної зали, знайти вихід на вулицю. Вона будує взаємини з однокласниками, намагаючись знайти своє місце в дитячому колективі. Малюк придивляється до вчителів і однокласників.
  
     Минув місяць
      - Привіт! Як справи?
      - Вибач, кваплюся, поспішаю!
      - Що трапилося?
      - Так донька до першого класу пішла. Уроки потрібно робити. Завтра математика й ще потрібно намалювати собаку.
     Не тільки дитина звикає до школи, але й батьки. Ви вже познайомилися із учителькою, напевно побували на батьківських зборах, навчилися виконувати домашні завдання й зрозуміли, що таке перший клас і школа взагалі для батьків. І звісно, у всіх батьків виникає чимало запитань. Наприклад, от таких: 
  
     Скільки часу триває адаптація до школи в першокласників?
     У кожної дитини по-різному. Як правило, до кінця вересня — початку жовтня малята вже звикають до нового режиму, «приймають» учительку як авторитетного дорослого, знають усіх однокласників на ім'я, виконують поки нескладні домашні завдання.
     Однак, не у всіх дітей адаптація відбувається так швидко й непомітно. Є діти, які звикають досить повільно й освоюються на новому місці тільки у грудні, а то й у лютому. Саме такі малюки потребують допомоги й підтримки родини.
  
     А що робити, якщо вже лютий, а моя дитина так і не звикла до школи? Вона вередує, зранку відмовляється туди йти і запевняє, що не любить учителя.
    У такому випадку ви терміново потребуєте консультації психолога. Можливо, справа зовсім не в тому, що дитина погано адаптується до школи. Швидше за все, у такій ситуації потрібно подивитися уважно на взаємини дитини з учителем. Так трапляється, що після м'якої та доброї звичної виховательки дитина нізащо не виявляє бажання «подружитися» з суворішим і вимогливішим учителем. Саме тут на допомогу й повинен прийти психолог.
  
     Чи може так трапитися, що дитина до школи так і не звикне?
     Звісно, рано чи пізно до школи звикають усі діти. Але у першокласників так трапляється: час спливає, а до школи йти все більше не хочеться, дитина плаче й вередує, відмовляється готувати уроки. Причини можуть різнитися: занадто ранній похід до школи, перевтома через непомірні навантаження, учитель, який не може поки знайти підхід до вашої дитини. Зрідка батьки приймають рішення забрати дитину й піти до школи через рік. Але це, повторюю, швидше виняток, ніж правило.
 
     ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ШЕСТИРІЧОК ДО ШКОЛИ
 
     Вступ до школи - переломний момент у житті дитини. Це «кризовий період» і ця «криза» виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами. У житті  дитини змінюється все: обов'язки, оточення, режим.
     Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному – від 2 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров'я).
 
     ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ.
 
     - формуйте позитивне ставлення до школи;
     - виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини;
     - формуйте адекватну самооцінку;
     - не перевантажуйте дитину надмірними заняттями, чергуйте їх з грою;
     - привчайте самостійно долати труднощі, які під силу подолати 6-річній дитині;
     - частіше хваліть, а не докоряйте;
     - пам'ятайте, що кожна людина має право на помилку;
     - частіше згадуйте себе у дошкільному віці;
     - любіть дитину безумовною любов'ю, приймайте її такою, яка вона є.

 

 

 

 

Щоб здійснилися батьківські сподівання

 

«Батьки найменше

 прощають своїм дітям ті вади,

які вони самі їм прищепили».

Фрідріх Шиллер

 

    «Що вийде з мого нащадка, ким він виросте?» — з хвилюванням запитують себе  батьки, бо хочуть, щоб їхні діти були доско­налішими за них.

    Вони уявляють ідеальну людину майбутнього. Але повітряні замки руйнуються буквально з перших днів після поло­гів. Виявляється, що все набагато складніше.

    Щоб уникнути поширених помилок у вихованні дітей, батькам насамперед слід з'ясувати:

  • чому вони хочуть мати дитину?
  • чого очікувати від своєї дитини?
  • як будувати діалог з дитиною?
  • як створити продуктивну основу для діалогу?
  • яким має бути вихований процес?

 

 

 

Чого очікувати від своїх дітей?

Поширена помилка — очікувати від своєї дитини надто багато. Іноді батьки або інші близькі ро­дичі дитини сприймають її як останній шанс реалізу­вати свої амбіції. Мама мріяла стати балериною, тато хотів підкорити космос, бабуся марила музикою, а «від­дувається» за все це малюк, якого воліють бачити ге­нієм. Однак бажання дитини часто не збігаються з очікуваннями батьків, вона робить все з-під палки і не так геніально, як хотілося б рідним. І тоді батьки починають вважати свою дитину невдахою. На­віть якщо їй вдається досягти видимих успіхів в іншій галузі, старше покоління залишається незадоволеним та розчарованим. Фактично батьки відмовляють нащадкові у заслуженому визнанні його зді­бностей і талантів, не кажучи вже про підтримку. А це призводить до послаблення родинних зв'язків, частих сварок, психологічного трав­мування. Тому у вихованні дитини важливо не лише те, якою хочуть її бачити батьки, а й те, як вони з цим справляються.

Як будувати діалог з дитиною?

Дуже важливий чинник, який ускладнює відносини між батька­ми та дітьми, — невміння старших спокійно і шанобливо вислов­лювати свої думки молодшим. Адже враження від повсякденного спілкування у батьківській родині — найперший і, мабуть, найваж­ливіший соціальний досвід дитини, який впливає на весь її подаль­ший розвиток. Саме тому налагодження діалогу є необхідною умо­вою для нормального і своєчасного розвитку дитини.

Нерідко батьки не можуть, не вміють або не готові спокійно та чітко пояснити дитині, чого вони від неї хочуть, тобто озвучити свої сподівання. Але як дитина повинна про них дізнатися? Очевидно, за розчарованим зітханням батьків та реплікою на її адресу: «А ми від тебе очікували...» Може скластися ще гірша ситуація, коли батьки нескінченно лають дитину, залучаючи сторонніх людей, щоб ті наві­ювали синові (або доньці), якою йому (їй) потрібно бути.

    Уміння правильно обговорити проблему з дити­ною — ще один важливий момент педагогічного мис­тецтва батьків, які будують свої відносини з нею за принципом співпраці. Це можливо, якщо з раннього дитинства між різними поколіннями встановлювався діалог, а не монолог. Якщо ж менший член родини має бути тільки вухами, а батьки — тільки го­лосом, то нічого не вийде.

 

Батькам варто порекомендувати засвоїти такі репліки:

  • «Кож­на твоя думка мені цікава»,
  • «Увесь твій досвід і всі твої думки, пере­живання душі — важливі для мене»,
  •  «Поясни, я не розумію».

 

     Проблема дорослих у родині полягає ще й у тому, що вони майже завжди ставляться до дитини зверхньо: вони все розумі­ють, а малий неслух — ні. Хоча іноді так корисно чесно сказати: «Я не розумію, ти мені поясни». Дуже багато речей од­разу проясняється. Адже діти охоче ді­ляться своїми думками, коли до них ставляться з інтересом та не засуджу­ють.

    Не варто забувати, що син чи донька — це самос­тійна особистість, на яку неможливо вплинути, якщо у відносинах втрачена довіра.

Яким має бути виховний процес?

Виховання не може бути стихійним. Чітке усвідомлення батька­ми того, чого вони хочуть та чого не хочуть, допоможе їм сформулю­вати свою позицію як вихователів і намітити стратегію виховання. Ось його головні принципи:

  • дитина має право бути такою, яка вона є;
  • дитина має знати, чого хочуть від неї батьки; що в її по­ведінці їх задовольняє, а що — ні;
  •  батькам слід аргументувати пре­тензії;
  • дитину не можна карати за те, чого вона не знала. Відпо­відальність дітей за вчинки має базуватися на їх розумінні скоєного;
  • батьки не повинні щось вимагати від дитини, якщо самі не дотримуються цих вимог та правил;

 

 
 
  • дитину не можна карати за поведінку, в якій немає злісної непокори.

Злісна ж непокора є обдуманим актом, відмовою визнавати батьківську владу. Виявля­ється вона лише тоді, коли дитина знає, чого хочуть від неї батьки, але робить усе навпаки;

  • конфлікт необхідно завершувати демонстрацією ніжності. Щоразу дитину необхідно пригорнути і приголубити;
  • гідність дитини не можна принижувати фізичними пока­раннями.                      Вони порушують її права члена сім'ї і суспільства та свід­чать про безсилля батьків як вихователів.

Порушення чи недотримання цих настанов, відсутність або недостатність культури у батьків призводять до їх жорстокого по­водження з дітьми. Натомість дотримання згаданих принципів сі­мейного виховання дітей допомагає створити атмосферу емоційної захищеності дитини, привчити її поважати інших. Батьки почина­ють ліпше розуміти емоційні та фізичні особливості різних періодів дитинства, вони доцільніше обирають методи виховання відповідно до індивідуальних потреб дівчаток і хлопчиків.

«Спочатку ви приносите

 себе в жертву заради тих,

кого любите, а потім їх же

 за цю жертву ненавидите».

                                                                 Бернард Шоу

 

Від ідеальних сподівань — до реальних стосунків

Для того щоб усвідомити пріоритети у вихованні дитини, мож­на рекомендувати батькам виконати таку вправу.

Створіть уявний образ своєї дитини, яка вже стала дорослою. Якою вам хотілося б її бачити років так через двадцять? Які якос­ті вона матиме? Які у вас складуться стосунки? Природно, що цей портрет буде лише позитивним: ваша дитина виросте чуй­ною, доброю, турботливою, сміливою, розумною, успішною, тоб­то щасливою людиною. Уявіть, як ви радітимете її успіхам. Що конкретніше вдасться уявити деталі, то яскравішим буде образ. Зрозуміло, що не варто уявляти, як дитина виросте хуліганом чи скандалістом. Ви також не повинні обирати за неї професію, ін­ститут, дружину (чоловіка) тощо. Усе це дорослий «малюк» чудо­во зможе зробити сам, володіючи тими прекрасними якостями, які ви виховали у нього.

    Звичайно, недостатньо тільки говорити та думати про свою ди­тину. Необхідно, щоб цінність особистості вимірювалася реальни­ми успішними справами. Варто навчити нащадка робити щось (те, до чого в нього справді є інтерес та схильність) дуже добре. Відтак він зможе вигідно відрізнятися від однолітків та вмітиме це показати. І тоді отримає визнання не лише від рідних, а й від інших людей.

 

Пам’ятка  для батьків

 

  • Дитина ні в чому не винна перед вами. Ні в тому, що з’явилася на світ. Ні в тому, що створила вам додаткові труднощі. Ні в тому, що не дала очікуваного щастя. Ні в тому, що не виправдала ваших очікувань. І ви не маєте права вимагати, щоб вона вирішила ці проблеми.
  • Дитина – не ваша власність, а самостійна людина. І вирішувати до кінця її долю, а тим більше ламати, на свій розсуд їй життя, ви не маєте права. Ви можете лише допомогти їй вибрати життєвий шлях, вивчивши її здібності  й інтереси.
  • Дитина далеко не завжди буде слухняною і милою. Її капризи і впертість так само неминучі, як самий факт її присутності в родині.
  • У багатьох капризах і витівках дитини винні ви самі, бо вчасно не зрозуміли її, не прийняли її такою, якою вона є.
  • Дитина має численні чесноти. Ви повинні завжди бачити найкраще та вірити у неї, бути впевненим у тому, що рано чи пізно це найкраще неодмінно проявиться.

 

 

 

 

 

Психологічні особливості дітей дошкільного віку

 

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

Поради та рекомендації практичного психолога щодо взаємин батьків з дитиною у період її адаптації до дитячого садка
* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.
* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.
* Аж ніяк не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.
* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.
* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.
* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви його любите.
* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років./Files/images/imagesаии.jpeg
* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.
* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.
*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.
* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.
* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.
Шановні батьки!
Не забувайте основні аксіоми виховання!
1. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
2. Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.
3. Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.
4. Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.
5. Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.
6. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.
7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.
8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.
9. Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
10. Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми
Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.
- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.
- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.
- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.
- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.
- Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.
- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.
- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.

Психологічна валіза для батьків - «Швидка допомога» при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною

/Files/images/imagesьтр.jpeg

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.
2. Запропонуйте в даний момент іншу діяльність. 
3. Поставте несподіване запитання.
4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.
5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.
6. Не говоріть наказовим тоном, а просіть (але не підлещуйтесь).
7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).
8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.
9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров’я дитини).
10. Не наполягайте на тому, щоб дитина просила вибачення.

/Files/images/imagesсапр.jpeg
11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).


Поради психолога батькам: “Як підготувати дітей до школи”

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, властиві школярам, а в дошкільному віці виникають поки тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, вміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю, достатнім рівнем розумового розвитку і розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Що можна і чого не можна робити, готуючи дитину до школи?

Зовсім не слід:
 змінювати режим дня дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор;
 оцінювати все, що робить дитина так, як оцінюється діяльність учня;
 “проходити” з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру навчанням.
Необхідно:
 прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
 Навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час. Вчити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.
Світогляд дитини, знання, які вона має про довкілля від найближчих його явищ і до подальших, які вона засвоїла, коли пощастило подорожувати з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, від друзів тощо:
 що знає дитина про себе (прізвище, імя, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє місто;
 що знає про явища природи (пори року, їх послідовність), місяці кожної пори року, їх послідовність, дні тижня, частини доби;
 що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди;
 що знає дитина про сучасну техніку, транспорт. Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, із яких звуків складаються слова, які вона промовляє. Вона має навчитися робити звуковий аналіз слів.
Правила, що допомагають батькам підготувати дитину до життя серед однолітків у школі
Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик опублікував правила, що можуть допомогти батькам підготувати дитину до життя серед однокласників у школі. Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їх допомогою готувати дитину до дорослого життя.
* Не віднімай чужого, але своє не віддавай.
* Попросили – дай, намагаються відняти – намагайся захиститися.
* Не бийся без причини.
* Кличуть грати – йди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.
* Грай чесно, не підводь своїх товаришів.
* Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Два рази ні в кого нічого не проси.
* Через бали не плач, будь гордим, з учителем через бали не сперечайся і на вчителя за це не ображайся. Намагайся все робити вчасно і думай про добрі результати, вони обов’язково в тебе будуть.
* Не ябедничай і не наговорюй ні на кого.
* Намагайся бути акуратним.
* Частіше говори: “Давай дружити”, “Давай грати”, “Давай разом підемо додому”.
* Пам’ятай! Ти не кращий від усіх, ти не гірший від усіх! Ти – неповторний для самого себе, батьків, вчителів, друзів!
Дуже добре, якщо батьки помістять правила в кімнаті чи над робочим столом своєї дитини. Бажано наприкінці тижня звернути увагу дитини на те, які правила їй вдається виконувати, а які – ні. Можна спробувати придумати разом з дитиною свої правила.

/Files/images/imagesблв.jpeg

ЩО СЛІД ЗНАТИ БАТЬКАМ?

Соска шкідлива, якщо маля ссе її довго й часто. По-перше, у нього формується високе (готичне) піднебіння, яке впливає на формування правильної вимови звуків. По-друге, соска заважає мовленнєвому спілкуванню. Замість вимови слів дитина спілкується за допомогою жестів і пантоміміки.
Артикуляційна гімнастика — це гімнастика для губ, язика, нижньої щелепи. Навчіть малюка перед дзеркалом відкривати й закривати рота, піднімати язика вгору, робити його широким і вузьким, утримувати у правильному положенні.
Швидке мовлення — неприпустиме в розмові з дитиною. Говоріть зрозуміло, чітко, правильно, використовуючи як «дитячі», так і «дорослі» слова (це машина — бі-бі, а ось собака — гав-гав). Не дозволяйте маляті говорити швидко. Завжди розповідайте про те, що бачите. Пам'ятайте: якщо для вас усе навколишнє знайоме і звичне, то маляті з усім, що нас оточує, потрібно познайомитися. Пояснюйте йому, що дерево росте, а квітка цвіте, навіщо на ній бджола. Від вас залежить, як розвиватиметься ваш малюк.
Головні складові гарного мовлення: правильність, чіткість, виразність, помірні темп і гучність, багатство словникового запасу й інтонаційна виразність. Таким має бути ваше мовлення.
Дихальна гімнастика важлива у становленні мовлення. Щоб виробити правильний повітряний струмінь, необхідний для вимови багатьох звуків, навчіть дитину дути тонким
струменем на легкі іграшки, кульки, кораблики на воді (щоки надувати не можна!).
Якщо дитині виповнилося 3 роки, вона обов'язково повинна вміти говорити фразами. Відсутність фразового мовлення свідчить про затримку мовленнєвого розвитку, а відсутність слів у 3 роки — про грубі порушення загального розвитку.
Жести доповнюють наше мовлення. Але якщо малюк замість слів користується жестами, не намагайтеся розуміти його мовлення без слів. Зробіть вигляд, що не розумієте, чого він хоче. Спонукайте його просити. Що довше ви будете розуміти жестову мову дитини, то довше вона мовчатиме. В один рік і сім-вісім місяців настає так званий мовленнєвий стрибок — дитина починає вживати багато нових слів, які раніше тільки чула та накопичувала у пасивному словнику.
«Золота середина»— ось до чого слід прагнути, розвиваючи малюка.
Пильніше придивляйтеся до малюка — чи відрізняється він від однолітків? Але пам'ятайте — кожна дитина індивідуальна. Не перевантажуйте малюків інформацією, не прискорюйте їх розвиток. Поки дитина не засвоїла рідної мови, іноземні мови вивчати не слід!
Ілюстрації в дитячих книжках, відповідні до віку дитини, — прекрасний посібник для розвитку мовлення. Розглядайте з малюками ілюстрації, говоріть про те, що зображено на них; нехай маля відповідає на запитання: де? хто? коли? що робить? тощо.
Фольклор— найкращий мовленнєвий матеріал, накопичений народом століттями. Потішки, приказки, скоромовки, вірші, пісеньки розвивають мовлення дітей та із задоволенням ними сприймаються.
Ліворукість — не відхилення, а індивідуальна особливість людини, і переучувати її не можна . Це може спричинити неврози і заїкуватість.
Але якщо дитина вправно користується обома руками або ще не звикла до переваги якоїсь однієї, слід нагадувати і привчати її працювати правою!
Дрібна моторика — так, як правило, називають рухи кистей і пальців рук. Що краще розвинені пальчики, то краще розвинене мовлення. Тому прагніть розвивати м'язи руки дитини. Нехай спочатку це буде масаж пальчиків, такі ігри як «Сорока, ворона», потім ігри з дрібними предметами під вашим контролем: шнурування, ліплення, застібання ґудзиків тощо.
Не можна займатися з дитиною, якщо вона схвильована або хвора, або якщо у вас поганий настрій. Тільки позитивні емоції забезпечують високу ефективність заняття.
Критерії оцінки мовлення дитини. Наприклад, норми звуковимови:
• 3—4 роки — [с], [сь], [з], [зь], [ц] уже мають правильно вимовлятися;
• 4—5 років — [ш], [ж], [ч], [щ], [г], [к], [х];
• 5—6 років — [ль], [к], [і], [р], [рь].
Загальне недорозвинення мови (ЗНМ) часто зустрічається втих дітей, які заговорили пізно: слова — після 2 років, фрази — після 3. Можна говорити про ЗНМ, коли в дитини недорозвинені всі компоненти мовлення:
• порушена звуковимова;
• обмежений словниковий запас;
• погано розвинений фонематичний слух;
• порушений граматичний лад мови.
Тільки комплексний вплив фахівців (логопед, лікар, вихователі, батьки) допоможе якісно поліпшити або виправити складні мовленнєві порушення. Розумовий розвиток невіддільний від мовленнєвого, тому, займаючись із дитиною, дорослий має розвивати в неї всі психічні процеси: мислення, уяву, пам'ять, сприйняття.